Піймати, маю, єш, гл.

1) Поймать. Упустила соколонька, да вже й не піймаю. Мет. Сестра її там така, що і в ложці води не піймаєш, т. е. очень быстрая, увертливая. Г. Барв. 202. Піймали до рук. О. 1862. IX 70.

2) Попасть. Максим пошпурив (на бугая) грудку. Метка рука як раз піймала серед крутого лоба. Мир. ХРВ. 129.

2) — облизня. Потерпѣть неудачу, получить носъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 186.