ПІ́ЖИТИ, жу, жиш, недок., розм.

1. тільки З ос., неперех. Дуже лити (про дощ). Дощ піжить.

2. перех. і без додатка. Бити кого-небудь або один одного. Як же хлопці зачнуть піжить, то аж пір’я летить (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 529.

Піжити, жу, жиш, гл.

1) О дождѣ: сильно лить.

2) Бить, колотить (человѣка). Як же хлопці зачнуть піжить, то аж пір’я летить. О. 1862. II. 57.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 185.