ПІДІЙМА́ТИ див. підніма́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 429.

Підіймати, ма́ю, єш, сов. в. підійняти, дійму, меш, гл. 1-3 = Піднімати, підняти 1 — 3. Угору руки підіймали, кайданами забрязчали. АД. І. Підійняла китаєчку та й заголосила. Чуб. V. 375.

4) = Піднімати, підняти 4. Таких людей підіймати наукою до моральної і соціяльної рівности з собою. К. ХП. 9.

5) = Піднімати, підняти 5.

6) = Піднімати, підняти 6. К. МБ. X. 5.

7) На глузи, на сміх підіймати. Haсмѣхаться, осмѣивать, подымать на смѣхъ. Отак мене на глузи підіймають. Г. Барв. 367. Стали вдовиченків на сміх підіймати. Мет. 346.

8) — піднебення. Объ опухоли миндалевидныхъ железъ говорятъ въ селѣ, что это піднебе́ння опало, почему его должно підійняти, надавливая снизу пальцемъ и пр. Мнж. 158.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 166.