ПІДЧИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДЧИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка.

1. розм. Читати трохи або додатково до прочитаного раніше. — Якщо чогось не знаєш, сам підчитуєш (Мушк., Серце.., 1962, 154); — Вечорами й тепер підчитую потроху, щоб не відстать… (Кучер, Трудна любов, 1960, 269).

2. спец. Читати вголос текст оригіналу для того, щоб інша особа звіряла при цьому текст копії.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 525.