ПІДХМА́Р’Я, я, с. Небесна висота, піднебесна широчінь. За високою стрункою дзвіницею.. десь у білому підхмар’ї зникають лебеді (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 9); Вони їхали вузенькою стрічкою дороги, що перетинала кряжі, спускалась у глибокі долини з їх шумливими потоками і знову рвалася в підхмар’я (Жур., Дорога.., 1948, 171).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 522.