ПІДСТА́РКУВАТИЙ, а, е, розм. Літнього віку, у літах (про людину). Чемеринський був підстаркуватий уже чоловік (Фр., IV, 1950, 206); Гриць зустрів на вулиці підстаркувату жінку (Добр., Ол. солдатики, 1961, 186); // Який виявляє ознаки старіння. Зморшки на її підстаркуватім обличчі якось поглибшали від гнівного здивування (Л. Укр., III, 1952, 643); Олекса Надутий глянув на його високу, костисту, хоч уже й підстаркувату, але ще міцну поставу (Панч, II, 1956, 452).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 507.