ПІДСИ́НЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до підсини́ти. Біля самої води гостро пахне сіллю, висихаючими водоростями. Море зараз спокійне, ласкаве, густо підсинене аквамарином (Рад. Укр., 30.УІ 1967, 2); Крізь відчинені вікна щедро світить сонце, пустотливими зайчиками відбиваючись на склі любовно оздоблених фотографій, на біленьких, злегка підсинених рушниках (М. Ол., Чуєш.., 1959, 26); *У порівн. В неї очі чорні, а білки очей великі-великі і наче підсинені синькою (Донч., II, 1956, 152).

2. у знач. прикм., перен. Забарвлений у блідо-синій колір або такий, що має синюватий відтінок. Засміялась вона, блиснувши на Івана чорними очима та підсиненими білками (Коцюб., І, 1955, 62); Рання осінь ще тримала сонце високо в підсиненому небі (Дім., Ідол, 1961, 113); Ненависним поглядом Дмитро зміряв підсинене веснянкувате обличчя (Стельмах, II, 1962, 341); // у сполуч. із сл. око, розм. З синцем, синцями. Іноді й доставалося їй од Максима за ті подарунки: не раз, не два ходила вона з підсиненими очима (Мирний, II, 1954, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 498.