ПІДСВИ́СТУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДСВИСТА́ТИ, ищу́, и́щеш, док.

1. неперех. Свистіти в такт, лад, супроводжуючи свистом якісь звуки. Затенькала синичка. Станко задер голову й почав ловко підсвистувати (Панч, Ерік.., 1950, 57); Неструнким співам підпилих по-хлопчачому зухвало підсвистують іволги (Вол., Місячне срібло, 1961, 173).

2. перех. і неперех. Видавати тихий свист, свистом відтворювати якусь мелодію; насвистувати. Незабаром під хатиною опинився Невеличкий, підсвистуючи якусь гайдамацьку пісеньку (Фр., V, 1951, 86); Навіть Юрчик не чіпав Марусяка, лиш їхав собі ззаду та підсвистував (Хотк., II, 1966, 225); // Утворювати звуки, подібні до свисту. Бекеша бринькає на балалайці, а Саквояж підсвистує на флейті (Мик., І, 1957, 177); // неперех. Підкликати або заохочувати до чого-небудь легким свистом. Ось Метелиця [собака] ввійшла в річку, припала до.. води, а Прохор стояв на ситій траві і злегенька підсвистував, заохочуючи тварину (Шиян, Баланда, 1957, 242).

3. неперех. Час від часу свистіти, рухаючись у повітрі (звичайно про кулю, снаряд). Кулі все ще підсвистували над капітановою головою (Панч, І, 1956, 154); // Час від часу утворювати схожі на свист звуки (про вітер). На горищі будинку пронизливо підсвистував вітер (Вол., Місячне срібло, 1961, 311).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 497.