ПІ́ДРІ, ів, мн. (одн. пі́дря, і, ж.), діал.

1. Сінник (для зберігання сіна). Гадина хвильку постояв, подумав, а далі поліз на підрю (Фр., VII, 1951, 76); // Настил (для зберігання чого-небудь). Другого дня молодиці поприходили до Онисі Степанівни й розібрали все прядиво, всі повісма конопель та льону, скільки їх лежало на підрях в коморі (Н.-Лев., III, 1956, 87); // перен. Схованка. Найгірше не любив він отих цокотух-сусідок, що не стільки помочі дають, як лазять по нишпорках та по підрях у чужому хазяйстві (Дн. Чайка, Тв., 1960, 30).

2. Сідало. Коли стало світати, Савко найшов лантуха й поліз на підрі ловити курчат (Панч, Солом. дим, 1929, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 491.