ПІДОПІ́ЧНИЙ, а, е. Який перебуває під опікою. Юрась Хомаха спочатку пішов до своєї підопічної «просвіти», хоч там і було пусто (Чорн., Визвол. земля, 1950, 67); Усе підопічне їй [Ярині] стадо дрімало, стиха хрюкало, сопіло (Жур., Звич. турботи, 1960, 220); // у знач. ім. підопі́чний, ного, ч. Той, кого хто-небудь опікає. Іван тихо підступив до ліжка свого підопічного і одним рухом стягнув з нього ковдру (Кол., Терен.., 1959, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 477.