ПІДОЗРІ́ЛИЙ, а, е.

1. Який викликає підозру, недовір’я. До кімнати увійшов рудий, вусатий здоров’яга, непевна, підозріла людина, як це примічав Щорс уже й раніше (Скл., Легенд. начдив, 1957, 46); Німці та поліцаї — злі, налякані та насторожені. Хапали кожного стрічного, хоч трохи чимось їм підозрілого (Коз., Листи.., 1967, 80); — Я можу пробути у вас не довше, як півгодини, інакше мій візит може здатись підозрілим декому з тутешніх людей (Мик., II, 1957, 381); // Який виражає підозру; підозріливий (про погляд, очі і т. ін.). Піймавши підозрілу посмішку на обличчі котрогось із хлопців, він уже сікається (Гончар, Тронка, 1963, 147); // на що. Якого підозрюють у якійсь хворобі. Хворих і підозрілих на захворіння скарлатиною слід.. госпіталізувати (Підручник дезинф., 1953, 83); // у знач. ім. підозрі́лий, лого, ч.; підозрі́ла, лої, ж. Людина, яку підозрюють у чому-небудь. Перевіряють документи двоє поліцаїв, відштовхуючи підозрілих до вантажної машини, де порядкують військові (Ю. Янов., І, 1954, 167).

2. Те саме, що підозрі́ливий. Обережний і зосереджений, стриманий і підозрілий, він волів більше мовчати (Рибак, Час.., 1960, 424); Дома симпатію всіх, навіть підозрілої і ревнивої Ольги, вже завоювала молода невістка (Коп., Лейтенанти, 1947, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 476.