ПІДО́ЗРЕНИЙ, а, е, діал. Підозрілий. — Та хто бунтує? Перебрав [пан] Усіх сміліших, дотепніших, Що здавна їх на оці мав, — Та з них ніхто ніщо такого Підозреного не зробив, Щоб міг вину звалить на нього (Фр., X, 1954, 277); Уміла [Векла] й збрехати з пренеповинним виразом лиця щось, аби вигородити підозрених людей (Дн. Чайка, Тв., 1960, 125).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 476.