ПІДНОВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПІДНО́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДНОВИ́ТИ, новлю́, но́виш; мн. підно́влять; док., перех.

1. Робити що-небудь новішим, лагодити, замінюючи в ньому щось застаріле або зіпсоване, пошкоджене. — В містечках що діється? — спитав хорунжого сотник. — А тамечки Максим Розсадилоб з левенцями порається — підновляють окопи, розставляють гармати (Стар., Облога.., 1961, 32); Скориставшись з відсутності графині, Кароль Ганський наказав освітити великий зал на першому поверсі в палаці, прибрати в покоях, підновити меблі (Рибак, Помилка.., 1956, 250); // Переобладнувати, роблячи кращим. Гнатів батько хату підновив, зробив з неї дві хати, через сіни, щоб було обом синам — Якимові й Гнату (Кучер, Прощай.., 1957, 148); // Змінювати що-небудь, вносячи, вводячи щось нове. * Образно. — Що, — питаю, — підновив [Карпо] кров свою трохи? — Та підновляю… Зразу не можна… (Коцюб., І, 1955, 300); Підновити теорію.

2. перен., розм. Нагадувати про що-небудь. Побита Галя ляже спати і переспала б може своє лихо, коли б Василь не підновляв заново (Мирний, IV, 1955, 71); Недавня невдача з слобожанами за спаш не заволоклася забуттям, як сьогодні ота рева [Христя] підновила, підложивши до серця ще пекучішого огню (Мирний, III, 1954, 359).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 470.