ПІДНЕБІ́ННЯ, я, с. Верхня стінка ротової порожнини у людей і хребетних тварин, яка поділяється на передню тверду й задню м’яку частини і має склепінчасту форму. Холодний терпкий сік [грушки] освіжає уста, до піднебіння пристають дрібні насінинки (Стельмах, II, 1962, 39); — Подивився їм [псам] в роти, а в одного піднебіння все чорне. Такі й вовків не бояться (Панч, В дорозі, 1959, 183); При розгляданні ротової порожнини треба показати на таблиці її верхню стінку, утворену твердим і м’яким піднебінням (Метод. викл. анат., 1955, 127).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 461.