ПІДМУ́ЛЮВАТИ, ює, недок., ПІДМУ́ЛИТИ, лить, док., перех.

1. розм. Те саме, що підмива́ти 2. Тут скручував [потік] аж під ліс і гнівно булькотів і рвав та підмулював високий, стрімкий берег (Фр., III, 1950, 251); Вода підмиває [дуби], корінь підмулює (Стеф., III, 1954, 180).

2. перен., діал. Підточувати (силу, енергію, здоров’я і т. ін.). — Маня не раз жалілася, як підтинають її ті лекції, а становисько виховавчині [виховательки] підмулювало чимраз більше давню енергію й еластичність духу (Коб., III, 1956, 217).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 460.