ПІ́ДМЕТ1, а, ч. Головний член речення, що означає предмет дії, стану, властивості або якості, звичайно виражених присудком. Підмет — головний член двоскладного речення, з яким синтаксично пов’язується присудок (Сучасна укр. літ. мова, III, 1972, 150).
ПІ́ДМЕ́Т2, а, ч., діал.
1. Невелика грядка, ділянка землі. Село, риючись у своїй чорноземлі, серед підметів та городів, гаразд не зрозуміє городського життя (Мирний, IV, 1955, 295); Прибули [батько з сином], З рядна звели намет. Десятина — Це вам не підмет — Днів чотири треба парить лоба (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 12); Яка ж то радість сповнювала його душу, коли батько, бувало, набивши засторонки снопами, готував підмет під стіжок (Іщук, Вербівчани, 1961, 11).
2. Коноплище (у 1 знач.). Далі — бакша..; куренів два — щоб не знати, в якому дід сидить. Ще далі — підмет і темно-зелені, мов лаком укриті, коноплі аж сюди кидають пряний запах свій… (Хотк., І, 1966, 79); І незчулися ви, як літа огорнули вас, обліпили клопоти, як насіння обліплює дозрілу матірку на підметах (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 455.