ПІДЛО́ГА, и, ж. Дощане, паркетне і т. ін. покриття у приміщенні, по якому ходять. Біжить щось по коридору, як підкований кінь, найшвидшим галопом і просто аж креше підлогу: цок, гуп..! (Л. Укр., V, 1956, 254); Східці вели в сухе приміщення з дерев’яною підлогою (Шер., В партиз. загонах, 1947, 38); // рідко. Те саме, що долі́вка. Глинобитна підлога для свинарників непридатна (Свинар., 1956, 274).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 451.

Підлога, ги, ж.

1) Дощатый полъ. Шух. І. 174. Грин. II. 102. А в нашого свата у хаті підлога. Гол. IV. 447. Жаба седіла під підлогою. Чуб. II. 47.

2) Въ ткацкомъ станкѣ (кроснах): два передніе и два задніе столба (коники), соединенные боковыми планками. Шух. І. 254.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 171.