ПІДКУ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДКУРИ́ТИ, курю́, ку́риш, док., перех.
1. Обдавати димом, зменшуючи життєдіяльність бджіл, комах і т. ін. або виганяючи їх звідкись. Піт зовсім залив його лице, річкою стікав по бороді, капав з носа. А дід одно бігає, носе вулики, підкурює їх, вощить та збирає рої (Мирний, І, 1954, 192); Гордій давно вже марив добути меду і ось цього разу, набравши сірників, а хлопцям звелівши принести губки, зважився підкурити бджіл (Гр., II, 1963, 12); В таборі зароїлося від людей, мов від бджіл у вулику, коли їх підкурити (Мак., Вибр., 1956, 473); // Обдавати димом (про дії знахаря). Тут вже й знахурка поспіла. І що то, чого не робить, чого не діє: і підкурює, і шепче, і вмива (Кв.-Осн., II, 1956, 472); Вживають [у народі] траву чебрецю для обкурювання приміщень, наприклад, корівників, після отелу корів, для обкурювання молочних горшків, підкурюють ним також наляканих дітей (Лікар. рослини.., 1958, 117); — Уже ж або обпоїла, або підкурила чимсь. А тільки він з її волі ніяк не вийде: мов тая дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду рішився! (Дн. Чайка, Тв., 1960, 78).
2. Обробляти хутро підпалюванням для надання йому певного кольору, відтінку; // Робити жовтавим, рудуватим від довгого куріння тютюну, цигарок. Підкурювати вуса.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 446.