ПІДКА́ЧУВАТИ1 і ПІДКО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДКАЧА́ТИ, а́ю, а́єш і ПІДКОТИ́ТИ, кочу́, ко́тиш, док., перех. Підгортаючи, піднімаючи краї, робити коротшим (одяг, частини одягу). Нараз він схватився зі свого місця і почав якось поквапно підкочувати штани (Фр., IV, 1950, 388); Він поспішно підкачував коротенькі, вище колін, штанці ще вище, засукував рукава веселої на колір шерстяної кофтинки і тоді заходжувався коло батька ще з більшим завзяттям (Епік, Тв., 1958, 122); Пригадую: маленьким ще хлоп’ям.., Куценькі штаненята підкачавши, З торбинкою через плече, заходив У тиховодь романівського ставу Із удочкою Дмитрик у руках (Рильський, II, 1960, 303): Підкотила [Уляна] рукава кофти і показала синці на обох руках (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 84); // Відгинати, піднімати край (звичайно одягу). — Гляньте, — підкотила халатик Юля і випнула ногу. Брови її жалісно зламалися і полізли вгору. — Подряпалася? (Тют., Вир, 1964, 231).
ПІДКА́ЧУВАТИ2, ую, уєш, недок., ПІДКАЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. Качати, накачувати потроху або додатково (повітря, воду і т. ін.). Вода в каналі йтиме самопливом.. Лише в деяких місцях доведеться підкачувати воду з допомогою невеликих насосних станцій (Наука.., 12, 1958, 35).
2. тільки док., розм. Не виконати яких-небудь зобов’язань, не виправдати чийогось довір’я, чиїхось сподівань. — Ну, тепер ти, Максиме, наш! Перед всім народом дав слово. Гляди ж не підкачай! (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 273); Не підкачали й на цій ми ділянці [самодіяльності]. Першість держали, як дружна сім’я (С. Ол., Вибр., 1959, 102); // Виявлятися невдалим, не таким, як треба. Раз зерно в’яне, а колос сохне, — чортового батька перепічки їстимеш… Це не ми, а ще й старі люди так казали… Виходить — нових способів треба, бо старі підкачали… (Вишня, І, 1956, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 433.