ПІДДА́ШОК, шка, ч. Те саме, що підда́шшя 1-3. Перший [будинок] був оточений кругом піддашком з високими кам’яними стовпами, вицяцькованими всякими штучними візерунками (Мирний, IV, 1955, 329); Хати Лівобережної України.. мали рублені або глинобитні стіни, різьблені віконні лиштви, піддашки на стовпчиках або кронштейнах, стріхи (Наука.., 5, 1964, 61); Василь пішов попрощатися з Орисею. Зустрілися вони на піддашку, біля вікон, що виходили на подвір’я (Автом., Так народж. зорі, 1960, 273); Троє східців вели на відкритий ганок з піддашком від причілка до причілка (Скл., Карпати, II, 1954, 15); * У порівн. Закушує молодиця [хліб] огірком і не зводить стомлених, задуманих очей з двох поставлених піддашком снопів, під якими раз у раз подає упертий голос немовля (Стельмах, II, 1962, 409); // у сполуч. із сл. рука, долоня. Положення руки над очима, якою прикриваються від сонця, яскравого світла і т. ін. Вона скинула піддашком до очей долоню і пильно роздивлялася на них [бійців] якусь мить (Кучер, Зол. руки, 1948, 78); Яскраве світло падає на сторінки [книжки], і Огей долонею робить піддашок над очима (Досв., Вибр., 1959, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 423.