ПІДДА́НСТВО, а, с. Належність особи до певної держави, здебільшого з монархічною формою правління. Собор [1653 р.] постановив, щоб цар прийняв у підданство гетьмана Богдана Хмельницького і все військо запорозьке з містами і селами (Іст. УРСР, І, 1953, 255); // заст. Економічна залежність від кого-небудь. На другий же день князь оповістив по усіх людях Тарабаншиних: «Хто хоче добровільно переходити в моє підданство, нехай викине на воротях віху з сіна або соломи. А хто не викине, — тому хату спалю» (Хотк., І, 1966, 99); Правнучка Апостолова — Катерина Битяговська, до якої перейшли права на Турбаї, поновила позов, і суд Генеральний ухвалив: бути турбаївським козакам у підданстві Битяговської (Гончар, Таврія, 1952, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 422.