ПІДДА́НЕЦЬ, нця, ч., заст. Підда́ний. Тепер твій Данило щез десь, і, хто знає, може, незадовго його побачите в таборі монгольського хана яко його вірного підданця (Фр., VI, 1951, 51); Управитель маєтку князя Прозоровського оголосив йому, що він ніякий не запорозький старшина, а князівський підданець (Добр., Очак. розмир, 1965, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 422.