ПІДГУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДГУЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., розм.

1. П’яніти від випивки. Підгуляв, що й з копитів збився (Номис, 1864, № 11751).

2. Час від часу бувати, зустрічатися з ким-небудь; гуляти (у 4 знач.). Однолітка з дівчатами класу, вона, проте, раніше за них розквітла, ..і хлопці з класу казали, що вона вже й підгулює (Гончар, Тронка, 1963, 39).

3. тільки док., перен., розм. Бути невдалим, поганим. — Клуб у нас, Степане Федоровичу, оця куркульська повітка, трохи підгуляв, — скаржився Нечай у перервах від репетицій (Ле, В снопі.., 1960, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 420.

Підгулювати, люю, єш, сов. в. підгуля́ти, ля́ю, єш, гл.

1) Преимущ. въ сов. в. Подкутить. Підгуляв, що й з копитів збився. Ном. № 11751. Тепера він підгуляв, на упокої почивав, на похмілля знемагає. АД. І. 216.

2) — молоду. Свадебный обычай въ Борз. у.: послѣ возвращенія въ понедѣльникъ новобрачныхъ изъ церкви, ихъ сажаютъ за столъ и предлагаютъ намазанную медомъ булку: дважды обманываютъ, только дѣлая видъ, что даютъ, а въ третій разъ отдаютъ. Грин. III. 448.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 164.