ПІДГО́НИТИ див. підганя́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 416.

Підгонити, ню, ниш, сов. в. підігнати, жену, не́ш, гл.

1) Подгонять, подогнать. Підігнав воли до воріт, аж вони стали, не хочуть іти. Харьк. у.

2) Подгонять, подогнать, торопить, поторопить. А ну піджени вороного, а то йде як неживий. Зміев. у. Та ну бо неси швидче! — Чого ти мене підгониш? Харьк.

3) Подбивать, подбить. Підгонити клинєм. Шух. І. 177.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 163.