ПІДВІКО́ННЯ, я, с. Нижня частина віконного отвору (дошка, плита і т. ін.). Окремі великі краплини, зриваючись з даху, били по зовнішньому, критому залізом підвіконню (Сенч., Опов., 1959, 41); Обома руками сперся [Каргат] на підвіконня, розглядаючи краєвид, що відкрився звідси (Шовк., Інженери, 1956, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 406.