ПІДВІ́Й, во́ю, ч. Хвороба від вітру (за народним повір’ям). Знахар.. нічого не вдіє! А до того ще й не розбере, що воно за хвороба — чи пристріт, чи підвій (Вовчок, VI, 1956, 273); [Олеся:] Марнієш ти щодня. [Влас:] Баби кажуть, що то підвій… (Кроп., II, 1958, 288).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 6. — С. 406.
підві́й — за народними повір’ями, хвороба від холодного (злого) вітру або вихру; Б. Харчук у «Волині» описує закляття цієї хвороби: «Звичайнісінький підвій у вас, свахо, — і катала яйцем по спині, по руках. — Не думайте нічого. Слухайте, що я говоритиму. Вітер припав нічний, північний, припав з роботи, за сухоти, за їдання, за пиття, з гуляння, з буяння, з поклику, з помислу, з погляду. Припав з хмари, з вітру, із сонця, нічний, північний, полудневий, сходовий, нудяний і сердешний! Я ж тебе вимовляю, водою виливаю, яйцем викачую, на кущі і на сухий ліс відсилаю. Там тобі гуляти і буяти, гнилі колоди вивертати, жовті піски пожирати, синь-небо попивати. Щоб тут тобі червоної крові не спивати, синіх жил не витягати, жовтої кості не ламати! Тьху, тьху, тьху! — Розбила Мар’яна яйце. Вилила білок на тарілку, а жовток пустила у склянку на воду. У ванькирі Богу помолилася, над склянкою щось довго бурмотіла».
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 453-454.