ПІДВИВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПІДВИ́ТИ, и́ю, и́єш, док.

1. Супроводжувати виттям які-небудь звуки (про собак, вовків та деяких інших тварин). Анюта мугикала пісню, пес підвивав (Донч., II, 1956, 111); Дзвоник раптом заходиться голосним дзявкотінням, а Полкан та Пірат нетерпляче підвивають йому (Коз., Сальвія, 1959, 87); * Образно. Вчувши «гав!» з-за океану, Враз підвиє зграї тій В мікрофон із Ватікану Служка Сама — папа Пій (С. Ол., Гумор.., 1951, 61); // перен., зневажл. Говорити, підтримуючи або повторюючи чиюсь думку; вторувати, підтакувати. — Шинкар! Лихвар у каптурі! — волав Балика.. — Живолупе нещасний! — підвивав Онисим Ходкевич (Тулуб, Людолови, II, 1957, 140).

2. тільки недок. Злегка або час від часу вити (див. ви́ти¹). Собаки після похмурих осінніх дощів пооживали і тепер бряжчали цепами та від нудьги підвивали до місяця (Руд., Остання шабля, 1959, 41).

ПІДВИВА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ПІДВИ́ТИ, підів’ю́, підів’є́ш, док., рідко. Вити (див. ви́ти²) додатково, ще трохи.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 404.

Підвивати, ва́ю, єш, сов. в. підвити, підів’ю́, в’єш, гл. Подвязывать, подвязать. Перемітку чи рантух підвивають… поверха черленою квітчастою фусткою, зав’язують верх тім’я у один будз. Шух. І. 132.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 161.