ПІДБРЕ́ХАЧ, а, ч., розм. Той, хто бреше (у 1 знач.), допомагає брехати. [Феська:] Ах ти, підбрехачу! Ах ти, гольтіпако! Та почекай же ти, навчу я тебе, як мому [моєму] чоловікові брехню завдавати! (Фр., IX, 1952, 391); *У порівн. Ілько у нас завжди в усьому ватажком був.. А Петрусь то так, як підбрехач у нього, в усьому хоче наслідувати (Ів., Таємниця, 1959, 106); // етн. Другий сват в обряді сватання. — Іди зо мною підбрехачем за Пархома до Хіврі (Кв.-Осн., II, 1956, 488).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 400.

Підбрехач, ча, м. Человѣкъ, помогающій лгать. Въ шутку такъ называютъ второго свата, который, при сватовствѣ, своими поддакиваніями и добавленіями помогаетъ товарищу. Та у нього чимало є чого, каже перший староста. — Де то чимало? каже підбрехач. — У нього усього є багацько. Кв. І. 194.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 160.

підбре́хач — той, хто допомагає брехати, щось вигадувати; так жартома звали другого свата, що під час сватання підтакує в розмові першому зі значними перебіль­шеннями.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 453.