ПІВТО́Н, у, ч.

1. Найменший інтервал між двома найближчими за висотою звуками темперованої гами. На зміну.. коротенькому тоноряду приходить також дуже давній тоноряд з п’ятьох звуків, уривок діатонічного звукоряду, але без півтонів (Іст. укр. музики, 1922, 25); // Проміжний за висотою звук між двома музичними тонами, наполовину нижчий від попереднього і наполовину вищий від наступного. Застосовуються [у бандурі] спеціальні пристрої для піднімання і опускання струни на півтон, які допомагають перестроювати інструмент в інші тональності (Нар. тв. та етн., 4, 1965, 35).

2. Неяскравий, невиразний колір; забарвлення, фарба, перехідні від світлого тону до темного. Малювали [учні] мовчки, прикусивши язики, старанно виводили лінії, накладали тони й півтони (Збан., Сеспель, 1961, 199); Гори не гублять своєї величі ні в яку пору року.. Зір полонили і чарували ніжні півтони — тьмяно-білі і сині… (Мас., Під небом.., 1961, 161); // перев. мн., перен. Відсутність різких, контрастних переходів. Ліризмом зігріта вся творчість О. Гончара. Але ліризм — це лише колір, лише тони й півтони романів письменника (Рад. літ-во, 10, 1966, 24); З них [ліричних пісень] можна скласти цілі «вінки» і «віночки», пройняті веселкою настроїв, тонів, півтонів (Мас., Життя.., 1960, 126).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 388.