ПІВСО́ННИЙ, а, е, рідко.

1. Те саме, що напівсо́нний 1. Жінка встала і мерщій, Іще півсонна і невмита, Ще снами ночі оповита, Йде до колодязя з відром (Черн., Поезії, 1959, 99); Він прокинувся, зором півсонним Чиєсь бородате обличчя зустрів (Перв., II, 1958, 298); * У порівн. — Діду, діду, — перебив його в’ялий, мов півсонний, голос Стебельського, — та говоріть-бо по правді! (Фр., І, 1955, 279).

2. перен. Тихий, безлюдний. У високостях голубих Понад півсонними полями Співець просторів весняних [жайворонок] Вже дзвонить срібними піснями (Гр., І, 1963, 107).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 387.