ПІВПЕРЕ́К¹, у, ч., діал. Поперек. Сміло взяв [Бовдур] Андрія за півперек, підняв догори, мов дитину (Фр., І, 1955, 314).

ПІВПЕРЕ́К², діал.

1. присл. Упоперек. Ріка перехопила півперек усю вузеньку долину, на якій лежить село (Фр., III, 1950, 7).

2. у знач. прийм., з род. відм. Уживається при вказівці на розташування одного об’єкта по ширині другого. Півперек долини, від ліса до ліса, підіймалася здоровенна гребля (Фр., III, 1950, 250).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 385 - 386.