ПШИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Те саме, що пи́хкати. [Павло:] А що, згадали рогатого, от він і вскочив у люльку та й почав пшикать!.. (Кроп., II, 1958, 387); Купка якась будинків манісіньких, якісь поміж тими будиночками стежечки, на будиночках на тих якісь пуцьвіріночки димком пшикають… (Вишня, І, 1956, 209).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 415.

Пшикати, каю, єш, сов. в. пшикнути, ну, неш, гл.

1) Шипѣть, зашипѣть (о горячемъ желѣзѣ, брошенномъ въ воду).

2) Только несов. в.? Употреблять часто звуки пш (о польской рѣчи). Нехай аакають вельможні з москалями, як цвенькали та пшикали з ляхами. К. Дз. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 504.