ПУХНА́ТИЙ, а, е. Те саме, що пухна́стий. Несподівано натикаємось.. на баб, з головою завинених у білі рядна, що рядками сидять, наче пухнаті гаги на скелях північних (Коцюб., II, 1955, 239); Овечки жують сінце, Поруч і малята Тісно збилися в кільце Біле та пухнате (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 139); Щасливий він, коли пухнатий Боа накине на плече [Татьяні], Руки діткнеться гаряче (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 210); Вже квітень місяць був надворі, а.. ні пухнатого лінивого «сону», ні пахущої милої фіалки ще не видко було (Григ., Вибр., 1959, 407); В ліричній своїй задумі хлопець торкає рукою пухнате віття туйки (Гончар, Тронка, 1968, 43); Верхами сосон шум іде розлогий І хмарою пухнатою темнить Високий день і осяйну блакить (Зеров, Вибр., 1966, 55); Сніг пухнатий, Наче вата, Жаль по ньому і ступати — Білий, чистий сніг (Бойко, Ростіть.., 1959, 27); Шевченко бадьоро йшов вперед, милуючись то вершниками, то верблюдами з їх довгою і надзвичайно пухнатою вовною на колінах і грудях (Тулуб, В степу.., 1964, 252); Гарні пироги вдалися, пухнаті (Сл. Гр.); Його округле, пухнате обличчя було подібне до розцвілої в усій повноті півонії (Фр., VI, 1951, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 409.