ПУ́ХЛИЙ, а, е.
1. Який опух, набряк (від хвороби, побоїв і т. ін.). Дід вийняв жало і приложив свій корявий палець до пухлого тіла (Мирний, І, 1954, 178); Начальник пошти в золотому пенсне на пухлому, як варений буряк, носі охоче згоджувався з інспектором, підливаючи йому в чарку (Вас., І, 1959, 316); Хату спалено, а старого Демида нещадно побито. Не жити вже Демидові на білому світі, бо ж такий він синій та пухлий, і так нестерпно болять руки-ноги, й болить голова (Довж., І, 1958, 307).
2. Досить повний, з округлими формами, рисами (про людину, її обличчя, тіло); пухкий. Пані вкотила, як на колесах; пухла така, ніби на дріжджах зійшла (Вовчок, І, 1955, 75); Її гладке, аж пухле, лице лиснить проти вікна (Н.-Лев., II, 1956, 20); Ліна Леонардівна.. забігала по кімнаті, вимахуючи коротенькими пухлими ручками (Коз., Сальвія, 1959, 223); У Михася на пухлих губах усмішка (Чорн., Визволення, 1949, 106); // Товстий, роздутий (про книжку, гаманець і т. ін.). Ніколи Чумак не барився з відповіддю. Уже за кілька днів Павло одержував від нього пухлого листа (Головко, II, 1957, 411); // М’який, легкий для споживання (перев. про вироби з тіста). Дід згадав про горілку, а чорт зараз і частує і на закуску тягне із сумки печену качку і пшеничний пухлий буханець (Стор., І, 1957, 87).
◊ Ні за пу́хлу ду́шу див. душа́; Чо́рта пу́хлого див. чорт.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 408.