ПУТЯ́ЩИЙ, а, е, розм. Те саме, що пу́тній. Всі радили Мотрі йти до Семена. Він чоловік добрий, путящий, має своє поле, свою хату (Коцюб., І, 1955, 44); Жив чоловік і — нема. А який гармоніст путящий! Чи хрестини, чи весілля, чи так яке гуляння, то вже без Петруся не обійдеться (Тют., Вир, 1964, 337); — Я думав, що тобі й справді яка путяща думка прийшла в голову! (Н.-Лев., І, 1956, 128); Батько навіть її пісень не любив, бо ж вони відривають чоловіка від путящого діла (Стельмах, Хліб.., 1959, 497); — Може, таки з тебе щось путяще вийде (Рудь, Гомін.., 1959, 82); — Ну й дивак же ти! Я думав, щось путяще скажеш (Шиян, Баланда, 1957, 48); [Логвин:] Осінь вже надворі, скоро й зима, а в мене ні кожушини, ні свитини путящої… (Кроп., III, 1959, 149); Наскладали дещицю за літо, ідемо на ярмарок. Нема на наші гроші путящого коня (Гончар, І, 1954, 490).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 405.