ПУСТУВА́ТИ1, у́ю, у́єш, недок. Розважаючись, бавитися, гратися (перев. про дітей). — Росли ми вкупі, як брат з сестрою, вкупі бігали, пустували, гуляли. (Стар., Облога.., 1961, 18); Сидить Іван на припічку Та й попелом грає; Його сестра.. промовляє: «Івасику-брате! Годі з тебе пустувати, Пора розум мати!» (Рудан., Тв., 1959, 97); Жабі пустувала, бризкалась водою, плавала по мілкому і, мов мале дитя, лопотіла по воді ногами (Досв., Вибр., 1959, 48); * Образно. Здавалося, грайлива природа, пустуючи, спорудила велетенський мол (Смолич, I, 1958, 45); // Поводитися легковажно, нерозважливо. [Наталка:] Мої подруги пустують І зо всякими жартують, А я без Петра скучаю І веселості не знаю (Котл.. II, 1953, 42); Хазяїни старшого брата дивилися на його за тим тільки, щоб бачити, чи справний він, чи не пустує (Вовчок, І, 1955, 295); — Я пустувала й робила дурниці, але тільки через те, що мені було тяжко (Ю. Янов., II, 1958, 75).
ПУСТУВА́ТИ2, у́є, недок. Бути пустим, ніким, нічим не зайнятим. Було [в будинку] тільки чотири світлички: у двох жив сам пан, а дві пустували, про всякий случай, для гостей (Стор., І, 1957, 184); Осінь всім багата, Досить є на дворі, Не пустує хата, Надбано в коморі (Граб., І, 1959, 374); Уляна стояла посеред класу. Перед нею в тиші сиділи діти. Половина класу пустувала (Довж., I, 1958, 362); // Бути, залишатися необробленим (про поле, грунт і т. ін.). Вдома жилося нудно — господарство занепало, поле пустувало (Збан., Сеспель, 1961, 240); Не можна допускати, щоб у літній період грунт на поливних землях пустував (Хлібороб Укр., 10, 1964, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 402.