ПУСТО́ПАШ¹, і, ж., рідко. Незасіяна, пооброблена земля. — Пустопаш там була, коли я прибув сюди.. Так і звалась «Неужиток» (Фр., II, 1950, 191).

ПУСТО́ПАШ², присл., розм. Без пастуха; самопас. Отоді ж вони коней пустопаш попускали (Думи.., 1941, 94); В полі вже тільки стерні жовтіли та рябіли гуси, а де-де й худобина ходила пустопаш (Свидн., Люборацькі, 1955, 44); Похолодніли ранки й вечори, Пустопаш скот ходив уже лугами (Вирган, В розп. літа, 1959, 148).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 401.

Пустопаш нар. Безъ пастуха. Камен. у. Ходять коні пустопаш. Камен. у. Тоді вони коней пустопаш попускали. АД. І. 118. В полі вже тілько стерні жовтіли та рябіли гуси, а де-де й худобина ходила пустопаш. Св. Л. 63.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 501.