ПУСТОМОЛО́Т, а, ч., розм. Людина, яка говорить багато і беззмістовно; базіка. Розвелася ціла порода пустомолотів, закутих в панцир інструкцій,.. з якими треба вміти воювати, і Лукія — воює! (Гончар, Тронка, 1963, 81); Крутенька вдача у професора. І не любить він пустомолотів і ледарів (Шовк., Людина.., 1962, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 401.