ПУСТОГОЛО́ВИЙ, а, е, розм. Дурний, нетямущий. — Полаяти б їх треба, — порадив Бовдюг, — от вони й повискакують. Не люблять пустоголові пани доброї лайки (Довж., І, 1958, 248); На його очах нікчемна людина, жадібний привласнювач чужих думок, дрібний кар’єристик, пустоголовий себелюбець викрадав з його оселі.. дорогу людину (Вол., Місячне срібло, 1961, 83).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 401.