ПУСТИ́ННО. Присл. до пусти́нний 2. З ранку до вечора і з вечора до світанку висіли на щоглах козаки і вдивлялися в далечінь.. Але море синіло пустинно (Тулуб. Людолови, II, 1957, 176); // у знач. присудк. сл. Як люблю я по лісі блукати.. Самота округ, а все ж не пустинно (Фр., X, 1954, 182); На широких і низьких пагорбах, покраяних звивистими і глибокими тріщинами.. і порослих чахлими кущиками глоду та сухим полином, було пустинно і зовсім тихо (Смолич, V, 1959, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 399.