ПУ́ПЧИК, а, ч.
1. Зменш.-пестл. до пуп. Алебастрова, з очима кольору небесної блакиті лялька, коли їй легенько потиснути пупчика, соромливо пищала (Кач., II, 1958, 384).
2. діал. Пуп’янок. — Поберіться навесні.., будуть уже лілеї виганяти білі стрункі пупчики вгору (Коб., III, 1956, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 390.