ПУП, а, ч. Круглий рубець посередині живота, який залишається на місці відпадіння пуповини. — Яка ж я баба? Хіба я вам пупа різала? — сказала зобижена Ярина (Н.-Лев., II, 1956, 58); Малий Никола, з роздертою пазухою аж геть понижче пупа, бігав поміж люди (Март., Тв., 1954, 87); Ми уміємо й гуртом працювати. Недарма у нас кажуть: — Де людей купа, не болить біля пупа! (Головко, II, 1957, 501); Дивляться вечірком люди — трясця тобі в пуп! — Лупатий в німецькому мундирі на шкапині чвалає (Ковінька, Кутя.., 1960, 66); * У порівн. Посинів, як той пуп (Номис, 1864, № 654); Вскочив [Пилипко] у хату, як пуп, синій, зубами цокоче (Мирний, IV, 1955, 288).
◊ Ви́ще пу́па не ско́чиш (не підско́чиш) див. ви́ще; Пуп землі́, ірон., жарт. — про людину, яка вважає себе центром усього, найважливішою серед усіх. [Самопал:] Ти як вийшов у передовики, так тобі.. і замакітрилась голова… Здалось тобі, що ти — пуп землі (Зар., Антеї, 1962, 215); Крича́ти (голоси́ти, репетува́ти і т. ін.), як (мов, немо́в і т. ін.) на пуп — кричати з усіх сил, дуже голосно. Хлопець ріс крикливий і запальний. Як приходив час годування — кричав, як на пуп (Тют., Вир, 1964, 524); Аж ось поромщик їх, проноза, На землю впав, як міх із воза, І, мов на пуп, репетовав [репетував] (Котл., І, 1952, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 390.