ПУ́БЛІКА, и, ж., збірн.
1. Люди, що перебувають де-небудь як глядачі, слухачі, відвідувачі. Просто суддів трохи далі посіла публіка: кілька панночок і паній, двоє-троє паничів, якийсь пан з газети, кілька міщан… (Гр., II, 1963, 307); Закінчився перший відділ концерту. Минув антракт. Публіка.. спішила зайняти місця (С. Ол., З книги життя, 1968, 29); [Флюгель:] Ми запрошуємо шановну публіку відвідати наш ресторан завтра (Собко, Життя.., 1950, 41); // Певні кола глядачів, читачів і т. ін. — Де є та публіка, що могла б читати і відчути мої поезії? (Фр., IV, 1950, 34); Шевченко вважав, що театр повинен бути громадською кафедрою, учителем публіки (Матеріали з іст. укр. журналістики, 1959, 165).
2. розм. Люди, народ, товариство. От перед нею неначе майнули якісь вулиці з розкішними палацами. На їх снує багато публіки, убраної, веселої (Н.-Лев., IV, 1956, 109); Приїжджих мало, багата публіка боїться війни (Коцюб., III, 1956, 414); По-святковому вбрана публіка поволі заповнювала бульвар (Донч., II, 1956, 85); // жарт., зневажл. Непевні, підозрілі люди. — З ними [босячнею] треба бути насторожі… То така публіка, що на ходу підметки рве… (Гончар, Таврія, 1952, 79).
ПУБЛІ́КА, и, діал.
1. ж. Ганьба, сором. [Дрейсігер:] У мене тут гості, а сі пройдисвіти сміють… лають мою жінку.. Коли б се так мусило бути у впорядкованій громаді, щоб такі бездоганні люди, як я і моя родина, мали терпіти таку публіку… то я… то я тоді мусив би пожалувати, що досі був іншої думки про звичайність і право (Л. Укр., IV, 1954, 236); — Жінка до мене: «Ти сякий, ти такий,.. ти лайдаку, ти пияку», ну — паплюжить. Публіка на все село (Март., Тв., 1954, 67); — Не ганьби, — каже [чоловік], — мою сиву голову, жінко… Що люди скажуть, подумай! Та ж то публіка на всю околицю… (Козл., Ю. Крук, 1950, 306).
Виставля́ти на публі́ку кого; Роби́ти публі́ку з кого — ганьбити кого-небудь. — Чим я провинився, кого забив або запалив, щоби мене перед цілою громадою виставляли на публіку? (Фр., І, 1955, 148); На дорозі мене перейшла та й публіку з мене робить (Фр., І, 1955, 83).
◊ На публі́ку сі́сти — стати до ганебного стовпа. Я піду серед села на публіку сісти (Сл. Гр.).
2. ч. і ж. Особа поганої поведінки. — Я казала, що Семен чоловік, А Семен публіка, ще й негіда (негідник] на весь світ! (Чуб., V, 1874, 338).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 382.