ПСЯВІ́РА, и, ч. і ж., діал. Уживається як лайка. А конфедерати, Знай, гукають: ..«Де цимбали? грай, псявіро!» Аж корчма трясеться (Шевч., І, 1963, 84); Раненько дівчини не стало, І знов я на лаві лежав, І міцно слабими руками Пустую калитку держав. Узяла, псявіра, узяла [карбованця] (Рудан., Тв., 1956, 57); — Вогню, хлопці! Покажемо йому, псявірі, на цім світі пекло! — гукнув страшний в своїй люті Вернигора (Кач., Вибр., 1953, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 377.