ПСЮ́РА, и, ч. і ж. Збільш.-зневажл. до пес. Зирнув на таке безталання святий І пів свого хліба дав псюрі слабій (Крим., Вибр., 1965, 243); Марко загримав котелком об бильця, сполохано озираючись навколо, чи не стрибне псюра з будки (Тют., Вир, 1964, 468).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 377.