ПСАР, я́, ч., заст. Людина, що доглядала за мисливськими собаками і брала участь у полюванні. Троянці, в роги затрубивши, Пустили гончих в чагарі, Кругом болото обступивши, Бичами ляскали псарі (Котл., І, 1952, 131); Від челяді біжить молодий псар, Микита Грек, але його випереджує лакей Никанор (Стельмах, І, 1962, 394); * Образно. Царі — псарі: жалю не знають, людей за псів вважають (Укр.. присл.., 1955, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 372.