ПРІ́ОР, а, ч.

1. У католицькій церкві — настоятель чоловічого монастиря; за раннього середньовіччя — помічник абата.

2. Другий після великого магістра (гросмейстера) сановник у духовно-лицарських орденах і масонських ложах.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 108.