ПРЯ́НО. Присл. до пря́ний. Гостро й пряно пахтіли чорнобривці (Забіла, Катруся.., 1955, 133); Вона дуже любила ці прогулянки, виходила далеко в степ,.. де пряно пахне чебрець і ще якась невідома степова трава (Собко, Зор. крила, 1950, 250).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 371.