ПРЯМЦЕ́М, присл., розм.

1. Навпростець, напрямки. За руки взялися [Еней і Сивилла], Прямцем до пекла поплелися (Котл., І, 1952, 126); У шапці білій та пухнастій іде з усміхненим лицем сам Дід Мороз, немов у казці, по нашій вулиці прямцем (Забіла, У.. світ, 1960, 27).

2. Рівно, прямо, випроставшись. Не втерпів [Антосьо], щоб не порадуватись: став прямцем і почав підскакувать (Свидн., Люборацькі, 1955, 142).

◊ Поста́вило прямце́м кого, безос. — хтось остовпів. Пищимуху так прямцем і поставило, наче хто шпигонув гострим ножем у серце (Мирний, IV, 1955, 366).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 370.

Прямцем нар.

1) Напрямикъ. Прямцем до пекла. Котл. Ен. III. 25. Не спитавшись броду, не сунься прямцем у воду. Ном. № 5836.

2) — поставити. Поставить вертикально. Липовец. у. Щоб тебе прямцем поставило. Пусть съ тобою сдѣлается столбнякъ (брань).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 495.