ПРЯ́ДОЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до пря́дка. Мені й дочку таку бог послав з великої ласки своєї, що до всього здатна, прядочка у єї [неї] грає, веретенце шумить і дзижчить (Барв., Опов.., 1902, 540); — Сидять мати край віконця, прядочка у їх грає, веретенце шумить (Ю. Янов., І, 1954, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 365.